Нехайло українська народна казка

Українська народна казка «Лисиця з лисенятами та ледачий чоловік Нехайло»

Жив чоловік на прізвище Нехайло. Одержав він у спадщину невеличку ділянку виноградника. Весною пішов Нехайло на виноградник подивитися, що там робити треба.

Подивився та й каже:

— «Завтра візьму сапу і всю траву виполю».

А на виноградникові, у траві, було кодло маленьких лисенят. Як почули це, перелякалися. Прийшла стара лисиця, а лисенята до неї:

— «Мамо,— кажуть,— приходив якийсь дядько і казав, що завтра прийде і всю траву виполе. Тікаймо!»

— «Сидіть спокійно. Це господар цього виноградинка. Я його знаю. Він не скоро прийде».

Минуло чимало часу. Приходить Нехайло на виноградник з сапою. Дивиться — бур’ян по пояс. Почухав потилицю.

— «Ех,— каже,— тут сапою нічого не зробиш. Піду додому, візьму косу».

Лисенята почули це та до матері:

— «Мамо! — кричать.— Тікаймо! Знову приходив той чоловік. Пішов додому за косою. Завтра прийде, поріже нас».

— «Грайтеся і нічого не бійтеся»,— відповіла лисиця.

Минуло ще місяців зо три. Приходить Нехайло вже з косою. Спробував косити, коса не бере. Подумав Нехайло та й каже:

— «Спалю бур’ян. Піду візьму сірники».

— «Тепер тікаймо,— сказала стара лисиця,— це він зробить!»

Мода и стиль

Гардеробная

Новые материалы

Внимание! Материалы и статьи на сайте носят исключительно информационный и ознакомительный характер и не являются руководством к действию! Организаторы сайта не несут ответственности за достоверность, безопасность и надёжность информации, а также за последствия использования данных, указанных на сайте.

Информация на сайте не претендует на справочную, научную и медицинскую точность. Не занимайтесь самолечением! Всегда консультируйтесь по всем вопросам со своим лечащим врачом!

Сайт может содержать материалы, не предназначенные для просмотра лицами, не достигшими 18 лет!

Источник

Украинские сказки

Говорят на украинском языке. В XVI веке сложился книжный украинский (так называемый староукраинский) язык. На основе среднеприднепровских говоров на рубеже XVIII—XIX вв. сформировался современный украинский (новоукраинский) литературный язык.

Верующие — в большинстве православные. В западных районах часть украинцев в 16—17 веках под давлением польских властей приняла униатство.

Украинцы вместе с русскими и белорусами относятся к восточным славянам. Их общей этнической основой была древнерусская народность, сложившаяся к 10 веке из восточнославянских племен и создавшая свое государство — Киевскую Русь. В результате политической разобщенности древнерусских земель (12—14 вв.) древнерусская народность постепенно распадается на три части — русских, украинцев и белорусов. Приблизительно с 15 века украинцы выступают как самостоятельная этническая общность. Центром формирования украинской народности было Поднепровье — Киевщина, Полтавщина и южная Черниговщина. К этому этническому ядру тяготело население других украинских земель.

Название «Украина», употреблявшееся ещё в XII—XIII вв. для обозначения южных и юго-западных частей древнерусских земель, к XVII—XVIII вв. в значении «краина», т. е. страна, закрепилось в официальных документах, получило массовое распространение и послужило основой для этнонима «украинцы».

После окончания Гражданской войны в России была образована Украинская советская социалистическая республика в составе СССР. В 1939 году в состав УССР вошла Западная Украина, в 1940 — Северная Буковина, в 1945 — Закарпатье. Таким образом, в составе УССР были объединены все украинские земли. В 1991 году была провозглашена независимость Украины.

Особенности исторического развития различных территорий Украины, их географические различия обусловили возникновение историко-этнографических районов украинцев — Полесье, Центральное Поднепровье, Юг, Подолия, Карпаты, Слобожанщина. Украинцы создали яркую и самобытную национальную культуру.

Традиционным крестьянским жилищем украинцев была хата, преимущественно с двух-, реже трехкамерной планировкой, глинобитным полом, четырехскатной или двускатной (Полесье) соломенной крышей, как правило, внутри и снаружи побеленная. В Полесье и ряде районов Галиции жилище оставалось вплоть до начала 20 века курным или полукурным. Противоположная от входа стена, а также печь (помещалась справа или слева от входа) часто разрисовывались цветами. По диагонали от печи находился парадный угол, украшенный рушниками, стояли стол или скрыня (сундук). Вдоль стен располагались лавы для сидения, между печью и поперечной стеной настилался пил для спанья. Над ним висела жертка, служившая вешалкой. На стене или в углу при входе устраивался миснык для посуды. Крестьянский двор включал, в зависимости от зажиточности хозяина, кроме жилища, обычно расположенного фронтоном к улице, одну или несколько хозяйственных построек. Украинские села всегда отличались обилием зелени.

Разнообразной и красочной была украинская народная одежда. Женский костюм состоял из вышитой рубахи (сорочки) и поясной одежды — дерги, запаски, плахты, с 19 века — юбки (спидницы), к которой в прохладную погоду добавляли безрукавки (керсетки, киптари). Девушки заплетали волосы в косу, укладывали вокруг головы, украшая цветами, венком из бумажных цветов, пестрыми лентами. Женщины носили различных видов чепцы, покрывая их длинной полотенцеобразной намиткой (платком). Мужской костюм состоял из сорочки и штанов (на Полесье и в Карпатах узких, на остальной территории — преимущественно типа шаровар) с добавлением также безрукавок (у гуцулов — меховых). Головным убором служили соломенные шляпы — брыли, войлочные или барашковые шапки. В холодное время мужчины и женщины носили свиту из домотканого сукна, преимущественно долгополую, зимой — обычно длинные, овчинные кожухи.

Читайте также:  Список книг на тему народное творчество для 3 класса

Источник

Нехайло українська народна казка

КОЛИСКА ДОБРИХ ДИВ

Ми називаємо казку найпопулярнішим фольклорним жанром. А що ж таке фольклор? Це англійське слово буквально означав — «народна мудрість». Мудрість народу іскриться в. дотепних приказках, загадках, піснях, думах, легендах, переказах і, звичайно ж, у казках.

Подумати тільки! Скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для свого села, і запозичені із сусідніх та далеких «заморських» земель. Чи не тому майже кожна казка мав багато варіантів, а герої — навіть у творчості різних народів — подібні? Наприклад» українські богатирі Котигорошко, Іван — мужичий син, Іван Побивав, Козак Мама рита дуже нагадують богатирів інших народів: білоруського — Удовенка, молдавського — Фет-Фрумоса, грузинських — Ростома та Зураба, узбецького — Клич-Батира, таджицького — Ераджа Пагливоиа, чукотського — Великого Секена та ін.

У цих образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного захисника скривджених або про звичайного трудівника, винагородженого за свої чесноти: доброту, працелюбність, хоробрість.

Кирило Кожум’яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. Правда, за текстом 992 року Кожум’яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Як бачимо, протягом тисячоліття народна уява видозмінила, опоетизувала історію, але ім’я та славу героя залишила незмінними. Так, народ свято береже пам’ять про найвизначніші історичні події, про найславніших своїх синів і дочок. У фольклорі ніби акумулюється, збирається все варте уваги нащадків. Можна сказати, що казка являв собою своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті— до народу і до Вітчизни в цілому.

Великий український поет-революціонер І. Франко писав: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті».

Сьогодні в радянському казкознавстві існує єдина класифікація: казки про тварин, чарівні (на Україні донедавна їх називали фантастично-героїчними, або героїко-фантастичними), соціально-побутові. За таким же принципом укладений і наш збірник.

Ми пропонуємо вам казки найпопулярніші, переважно ті, що вивчаються у школі, рекомендовані для позакласного читання. Одні з них («Колобок», «Рукавичка», «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Телесик», «Царівна-жаба», «Котигорошко», «Мудра дівчина», «Дідова дочка й бабина дочка») ви, без сумніву, вже добре знаєте, інші («Кіт, кріт, курочка та лисиця», «Телятко, кабан, півник, качур та вовки», «Про майстра Іванка», «Три брати і кицька», «Ненькова сопілка й батіжок», «Шовкова держава», «Дарунки з трьох зернин» тощо) прочитаєте, можливо, вперше.

Якщо, знайомлячись із цими оповіданнями, ви зустрінете незрозумілі поняття, шукайте пояснення у словничку рідковживаних слів, який подається в кінці збірника.

Треба сказати, що вилучаючи або спрощуючи окремі застарілі, чужі для вас вислови, звороти, наближаючи написання слів до сучасної норми, ми робили це лише з явної необхідності, бо намагалися зберегти первозданну красу казки, особливості говірки тієї чи іншої місцевості, характерні ознаки часу, в якому відбувається дія.

Хотілося б, щоб, читаючи, ви були спостережливими і звернули увагу на те, що різні групи казок відрізняються і темами, і формою, та ідеї у них подібні — усі вони прославляють мудрих, працьовитих, кмітливих, хоробрих, добрих персонажів і засуджують підступних, злих, зрадливих, ледачих.

Спробуйте не лише насолоджуватися захоплюючим перебігом подій, а й порівнювати характери персонажів, знаходити в них подібне і відмінне. І ви обов’язково помітите багато цікавого, важливого.

Наприклад, в казках про тварин спостерігаємо, що приручені звірі і птахи змальовуються з далеко більшою симпатією, ніж хижі, котрі не раз завдавали прикростей селянам, що в одних казках діють котик, півник, лисичка-сестричка, вовчик-братик, а в інших — просто заєць, лисиця, вовк, ведмідь, лев. Чому ж так? А тому, що в певних оповідях звірі співають, танцюють, дружать, сваряться, змагаються, смішно хитрують, нагадуючи при цьому дітей у грі; в інших же воюють з ворогами, обирають царів, міністрів, добиваються влади, полюють, судяться, дають хабарі сильнішим, притискають слабших — тобто діють як представники класового антагоністичного суспільства. Саме такі казки мають виразний соціальний підтекст — алегорію, іносказання. Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така казка, за висловом І. Я. Франка, «підморгує однією бровою на людей».

Значну частину українського оповідального епосу становлять казки чарівні. На думку відомого радянського казкознавця В. Я. Проппа, більшість з них породжена в докласовому суспільстві, безпосередньо пов’язана із світоглядом, звичаями, обрядами наших далеких предків.

Читайте также:  Современные песни с русскими народными мотивами

Характери героїв виявляються, як правило, в двобої з темними силами. Могутні змії, відьми, Кощій, баба-яга, Ох, Гайгай, Ольдеквіт — усі вони зазнають неминучої поразки, бо справедливість не на їхньому боці. Проти них виступають юнаки, наділені або неймовірною силою, або надзвичайним розумом, хоробрістю, юнаки, яким допомагають і рідна земля, і товариші, наречені, добрі бабусі й дідусі, здатні творити чудеса, і звірі, вдячні за поряїунок, і різні чудо-предмети.

Поглянемо на багатий фольклорний матеріал соціально-побутової казки. Реалістичніше, а тому й виразніше звучать тут ідеї вільної творчої праці, ненависті до гнобителів, засуджуються жадібність, лицемірство.

Видатний російський письменник і педагог Гліб Успенський назвав цей різновид жанру «народними оповіданнями». Серед них чимало повчальних, гумористичних, сатиричних творів.

До таких творів належить і «Казка про Правду і Кривду», що побутув в усіх слов’янських народів. Кривда виколює очі Правді, але Правда, змастивши їх чудодійною росою, знову стає зрячою. Правда залишається жити, творити добро, а Кривда карається, гине.

Цікаво, що образи Правди і Кривди (Неправди) відомі також в інших жанрах, зокрема, в піснях. Так, в кінці XIX століття Леся Українка записала від прославлених кобзарів Остапа Вересая та Гната Гончаренка кобзарсько-лірницьку пісню «Нема в світі правди». В ній, як і в казці, Правда і Неправда — виразники морального і соціального світобачення селян. Але особливості пісенного жанру ще гостріше виявили соціальну направленість твору. Правда — це «рідная мати». Вона «сидить у темниці, а щирая неправда з панами в світлиці».

Суд правди над кривдою — мрія знедоленого експлуа таторським гнітом трудового народу, котрий віками прагнув жити у суспільстві, в якому насамперед цінувалися б працелюбство, чесність, розум, в якому завжди торжеству вала б справедливість.

Ця ідея пронизує усі різновиди казок, навіть найпростіші — про тварин. Згадайте: безстрашний рак-неборак виганяв із зайчикової хатки брехливу і нахабну козу-дерезу; кіт і кріт відбирають у лиски украдену нею курочку і справедливо карають за підступність усе лисяче сімейство; мудрий заєць доводить лихого й нерозумного ведмедя до загибелі, рятуючи тим самим не тільки своє життя, але й усіх лісових мешканців.

Не лише в соціально-побутових казках помітні «антипанські», «антицарські» мотиви. Присутні вони і в казках чарівних.

«Царське та панське слово — непевне» — говорить народна мудрість. Підтверджує її і досвід богатирів. Іван — мужичий син перестав вірити і царському, і панському слову. За те, що цар своєї обіцянки не виконав, Іван сміливо ріже йому у вічі: «Я трьох зміїв-велетнів убив, їхніх сестер повбивав, стару зміїху в море загнав, царя Ірода на той світ перевів — та коли ти мені будеш за мою добрість так платити і так слово своє ламати, то я тебе і весь твій рід одним махом із світу зведу!»

Источник

Похорон (українська народна казка)

Був у багатого мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив.

От іде він до попа та й каже:

– Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого.

– Що ти, Гаврило, здурів,– пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?

Але Гаврило нічого – ходить по хаті, промовляє до попа словами:

– Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес – буде похованим мій пес.

Ці слова промовляє і черес грошей висипає. Як ті гроші піп забачає, аж слинку лигає, аж попа хвороба нападає.

Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:

– Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.

Іде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий, і піп радий.

Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, а тільки пса нема; то то вже видно, що пса поховали.

Взяли та й написали жалобу до архирея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.

Та й написав у село, що приїде.

Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:

– Що ти зробив, ти мої діти посиротив!

– Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна.

Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:

– Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.

Архирей як розсердиться, як затупає ногами:

Читайте также:  Парацервикальные кисты почек народные методы лечения

– Як ти смієш мене так просити, щоб з цапа попа зробити?!

Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архирея вже хвороба розбирає. Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:

– Стрижіть його зрідка та й не пускайте до дідька.

Гаврило рад, і архирей рад.

Ну, але приходить час архирею в село їхати. Приїжджає він у село, йде до церкви і став там під стіною. А піп у церкві править. Архирей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає та й править і співає:

Ви курите люльку,
Я нюхаю табаку.

Ви висвятили цапа на попа,
А я поховав собаку.

Ви не винні,
Я не ви-и-и-не-е-е-ен!

А дяк йому в тон з клиросу:

Господи помилуй,
Господи помилуй,
Господи помилуй,
А-а-мінь!

А люди нічого не знають і хрестяться.

Ну, тоді архирей злякався та й сказав людям:

– Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого.

Источник

Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам’ятовується, наприклад, висновок болгарської казки «Хто ж був працьовитий?» – «Один нічого не робить, а другий йому допомагає». Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам’ятають діти як дотепний вираз.

Ось ще один приклад. Українська народна казка «Нехайло». Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка – Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: «нехай потім, а не зараз». Далі: оцінку діям Нехайла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур’ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур’яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур’ян, вона серйозно сприйняла його намір. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: «Це він зробить!» Тому й пропонує тікати з виноградника. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казок полягає в тому, що в них перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості – виховний момент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підопічних до знаходження причин радості. Так, сюжет казки «Дружні звірі» складний. Спочатку всіх домашніх тварин і птахів об’єднувало спільне горе: вони тікали від холоду. Потім їх роз’єднала особиста пихатість: кожен сподівався, що його врятує власний одяг – бараняча шуба, гусячий пух тощо. Нарешті вони знову разом. Тепер живуть у теплій хаті і спільно завдали прочухана ведмедеві, вовкові й лисиці. Перемогу друзів над зажерливими звірами діти сприймають схвально. Однак для вчителя цього недостатньо: необхідно довести причини цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитанням: «Як назвали мишенят? Як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб.

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи – пізнавальну. Наприклад, пізнавальний зміст має українська народна казка «Найближчий родич», яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів – малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

Источник

Мои рекомендации
Adblock
detector