Неперевершений знавець народного одягу

Іван Семенович Нечуй-Левицький

ІВАН СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

І.С. Нечуй-Левицький – неперевершений майстер слова, тонкий знавець народного побуту, історії, ментальності українців, митець з яскраво вираженою громадянською позицією.

І. С. Нечуй-Левицький змушував читачів задумуватися над:

1) причинами розбрату в українському суспільстві („Кайдашева сім’я”);

2) появою шукачів правди, які заради волі нехтували особистим щастям, благополуччям родини („Микола Джеря”);

3) був неперевершеним майстром сатиричного зображення („Баба Параска та баба Палажка”);

4) був тонким ліриком у показі кохання та жіночої долі („Дві московки”, „Бурлачка”);

5) був вдумливим аналітиком (романи „Князь Єремія Вишневецький”, „Гетьман Іван Виговський”);

6) був борцем за морально-етичні цінності (повісті „Причепа”, „Живцем поховані”);

7) як драматург створив історичні драми („Мотря Кочубеївна”, „Маруся Богуславка”, „В диму та полум’ї”);

8) сатиристичну п’єсу „На Кожум’яках”;

9) був знавцем дитячої психології (оповідання „Вітрочок”, казка-легенда „Запорожці”);

10) був неперевершеним публіцистом, фольклористом, істориком, літературознавцем (нариси „Хто такий Тарас Шевченко”, „Марія Заньковецька” і т. д.)

11) мав хист мовознавця – видав двотомну „Граматику українського языка”.

творець українського соціально-психологічного роману, визначний майстер реалістичної прози.

Панас Мирний – суворий літописець епохи (Олесь Гончар).

Панас Мирний – перший симфоніст української прози (Олесь Гончар).

Перші твори – вірш „Україні” та оповідання „Лихий попутав” (1872).

Упродовж років надрукував понад тридцять високохудожніх творів.

У мистецькому доробку Панаса Мирного твори найрізноманітніших жанрів: новела, оповідання, повість, нарис, казка, драма, роман.

Академік Білецький визначив три тематичні струмені творчого доробку Панаса Мирного.

1) Соціально-психологічні романи з народного життя: „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, „Повія”, „Голодна воля”.

2) Твори про життя української інтелігенції: „П’яниця”, „Лихі люди”.

3) Нариси й оповідання, що розробляють тему „батьків та дітей”: „Як ведеться, так і живеться”, „Народолюбець”.

Написав драму „Лимерівна”.

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич) – талановитий актор, батько української комедії та трагедії, найталановитіший серед драматургів, які постачали театр корифеїв сценічною продукцією.

Велич творчого доробку І. Карпенка-Карого досі викликає щире подивування.

Як актор віртуозно зіграв ролі:

— Назара Стодолі (Т. Шевченко «Назар Стодоля»);

— Герасима Калитки («Сто тисяч»);

— Терентія Гавриловича Пузиря («Хазяїн»);

— Мартина Борулі та Омелька («Мартин Боруля»);

— Потоцького та Яна Шмигельського («Сава Чалий») з власних творів.

Написавши 18 п’єс, І. Карпенко-Карий став найяскравішою зіркою в сузір’ї українських драматургів.

Псевдонім: Іван – син Карпа – Карпенко + прізвище Гната Карого, побратима головного героя з драми «Назар Стодоля».

Як письменник дебютував у 1883 році, коли у першому номері журналу «Рада» було надруковано його повість «Новобранець». Проте надалі митець спеціалізувався в драматургії.

Умовно всі його п’єси можна поділити на такі групи:

1. Соціально-побутові драми про скалічену долю вихідців із простого люду («Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886), «Бурлака» (1883)).

2. Драми з життя інтелігенції, зокрема акторів («Суєта (1905), «Житєйське море»).

3. Комедії, головним сатиричним персонажем яких був учорашній неграмотний селянин, який за короткий час зумів скупити чимало землі й стати багачем («Сто тисяч» (1891), «Хазяїн» (1902) – високохудожні взірці комедійного жанру).

4. Трагедії з історичним контекстом («Сава Чалий» (1899)).

5. Комедія-жарт на історичну тематику «Паливода ХVІІІ століття» (1910).

Якщо соціально-побутові драми І. Карпенко-Карий творив у дусі своїх попередників, то в усіх інших творах був новатором.

6. Історико-романтичні п’єси (драма «Бондарівна» (1889), «Мазепа» (1897)).

І. Карпенку-Карому належать особлива роль у творчості: він ніби підсумував зусилля свох попередників і сучасників, синтезував те краще, що було в реалістичній, а почасти й романтичній драматургії, плідно реформував українську драму і комедію в напрямку новітньої суспільної драми (поглиблення соціальності і психологізму).

МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ СТАРИЦЬКИЙ

Багатогранна особистість: поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, актор, режисер, організатор професійного українського театру. Належав до однієї з уславлених українських родин – Старицьких–Лисенків, що своєю подвижницькою працею сприяла розвиткові культурного руху останньої третини ХІХ – початку ХХ ст., плеканню цілого літературного покоління.

Мистецька постать М. Старицького гармонійно поєднала в собі:

— літературний та артистичний дар;

— почуття громадянського обов’язку;

Оригінальна поезія М. Старицького з’явилася друком у двотомній збірці «З давнього зшитку. Пісні та думи» (1881, 1883).

Поезія – одна з найцінніших сторінок його мистецької біографії.

Вірш «Виклик» покладений на музику Миколою Лисенком, став народною піснею. У 1883 році став директором першої професійної української трупи.

За мотивами творів М. Гоголя, Елізи Ожешко, Ігнація Крашевського створив низку драматичних творів.

Оригінальний авторський доробок

1. Соціально-психологічні драми – «Не судилось», «У темряві» (1892), «Талан» (1893).

2. Соціально-побутові – «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892).

3. Історичні – «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1898).

4. Водевілі: «Як ковбаска та чарка, то минеться сварка» (1872), «По-модньому» (1887), «Чарівний сон» (1889).

Історична проза. Повість «Оборона Буші» (1891),

Романи «Богдан Хмельницький» (трилогія), «Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк». Проза написана переважно російською мовою.

М. Старицький вважається зачинателем жанру історично-пригодницького роману в Україні.

Найвидатніший світоч гуманізму, свободи і духовної величі людини; один із найвпливовіших митців і мислителів Європи, громадський діяч.

Франко присвятив себе народові, підніс рідне слово до високих вершин мистецтва.

Відзначався титанічною працездатністю, залишивши нащадкам величезну духовну спадщину, що осяює наш шлях і нині.

Він прозрів поступ людства, був невтомним творцем духовно-національного відродження України та її державності.

У творчості органічно поєднав національну своєрідність сприйняття художнього світу і загальнолюдські ідеали.

Почав писати поезії у гімназії. Перекладав українською мовою твори античних і сучасних авторів.

Дебютував 1874 року сонетом «Народна пісня» у львівському журналі «Друг».

Перша збірка «Баляды и росказы» (1876). Вірші цієї збірки переважно романтичного хаарктеру.

Поет оспівує героїчне минуле, змальовує образи сміливих, мужніх людей, реалістичні картини сучасного тяжкого народного життя.

Пізніше друком виходять збірки «З вершин та низин», «Зів’яле листя» (10 років створював), «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro», «Давнє та нове», «Із літ моєї молодості».

Поетична творчість І. Франка вражає широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм.

У поемах І. Франко поглиблює провідні мотиви своєї лірики: реалітично-побутові, філософсько-історичні («Іван Вишенський»), сатиричні, філософські («Мойсей»).

За тридцять три роки І. Франко написав близько ста десяти різного розміру прозових творів: повістей, оповідань, нарисів. Не раз справжні події служили йому основою для написання творів. І. Франко одним із перших в українській літературі зообразив широкі картини праці: показав працю шахтарів, селян, лісорубів, мулярів.

Тематика прозових творів: робітнича (цикл «Борислав»), селянська

(«Добрий заробок»…), оповідання про дітей та школу («Малий Мирон», «Олівець», «Грицева шкільна наука»), тюремні оповідання («На дні», «До світла»), сатиричні оповідання («Доктор Бессервісер», «Свинська конституція»), історична («Захар Беркут»), з життя інтелігенції («Лель і Полель», «Перехресні стежки»).

Найвизначнішими драматичними творами І. Франка є «Украдене щастя», «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель».

У статті «Руський театр» І. Франко викрив застій українського театру в Галичині й накреслює широку програму розвитку народного театрального мистецтва.

Источник

Неперевершений знавець народного життя

(до 85 річчя від дня народження Г.М. Тютюнника (1931-1980), українського прозаїка)

1. Тютюнник Г.М. Батьківські пороги / Г.М.Тютюнник. — К. : Молодь, 1972. — 175 с.

2. Тютюнник Г.М. Буг шумить : роман / Г.М.Тютюнник. — Львів : Каменяр, 1965. — 154 с.

3. Тютюнник Г.М. Вибрані твори : оповідання, повісті / Г.М.Тютюнник. — К. : Дніпро, 1981. — 607 с.

4. Тютюнник Г.М. Вир : роман / Г.М.Тютюнник. — К. : Дніпро, 1984. — 534 с.

5. Тютюнник Г.М. Деревій : повість та оповідання / Г.М.Тютюнник. — К. : Молодь, 1969. — 180 с.

6. Тютюнник Г.М. Дикий : вибрані твори / Г.М. Тютюнник. — К. : Знання, 2014. — 223 с.

7. Тютюнник Г.М. Климко: оповідання, повісті : для дошк. та мол. шк. віку / Г.М. Тютюнник. — К. : Радянська школа, 1984. — 270 с.

8. Тютюнник Г.М. Коріння : оповідання, повість / Г.М.Тютюнник. — К. : Дніпро, 1978. — 294 с.

9. Тютюнник Г.М. Крайнебо : оповідання / Г.М.Тютюнник. — К. : Молодь, 1975. — 127 с.

10. Тютюнник Г.М. Ласочка : оповідання : для мол. шк. в/ / Г.М.Тютюнник. — К. : Веселка, 1987. — 16 с.

11. Тютюнник Г.М. Огонек далеко в степи : сказки, рассказы, повести : для мл. шк. возр. / Г.М. Тютюнник; пер. с укр. Н.Е. Шевченко. — К. : Веселка, 1986. — 200 с.

Читайте также:  Сценарий для детсада день народного единства 4 ноября

12. Тютюнник Г.М. Отчие пороги : повесть и рассказы / Г.М.Тютюнник; пер. с укр. Н. Дангуловой. — М. : Молодая гвардия, 1975. — 272 с.

13. Тютюнник Г.М. Повести и рассказы / Г.М.Тютюнник; пер. с укр. Н. Дангуловой. — М. : Советский писатель, 1989. — 720 с.

14. Тютюнник Г.М. Степова казка : казки, оповідання : для дошк. та мол. шк. віку / Г.М. Тютюнник ; упоряд. Л. Тютюнник. — 2-е видання. — К. : Веселка, 1993. — 310 с.

15. Тютюнник Г.М. Степова казка : казки, оповідання : для дошк. та мол. шк. віку / Г.М.Тютюнник. — К. : Веселка, 2008. — 96 с.

16. Тютюнник Г.М. Твори: кн.1: оповідання / Г.М.Тютюнник ; упоряд. А. Шевченко. — К. : Молодь, 1984. — 328 с.

17. Тютюнник Г.М. Твори: кн.2: повісті / Г.М.Тютюнник ; упоряд. А. Шевченко. — К.: Молодь, 1985. — 328 с.

18. Тютюнник Г.М. Холодная м’ята : повесть, рассказы / Г.М.Тютюнник ; пер. с укр. Н. Дангуловой. — М. : Известия, 1981. — 378 с.

19. Безкоровайна О. Жанрова своєрідність малої прози Григора Тютюнника / О. Безкоровайна // Українська література в загальноосвітній школі. — 2011. — № 5. – С. 37–39.

20. Горбань А. Сліди міфу в художньому тексті : «Кленовий пагін» Григора Тютюнника / А. Горбань // Слово і час. — 2013. — № 5. – С. 43–49.

21. Кузнєцова О. «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові» : усний журнал, присвячений життю та творчості Григора Тютюнника / О. Кузнєцова // Українська мова й література в сучасній школі. — 2013. — № 2. – С. 62–65.

22. Мороз Л.З. Григір Тютюнник : нарис життя і творчості / Л.З.Мороз. — К. : Дніпро, 1991. — 207 с.

23. Семенчук І. Григорій Тютюнник : майстерність письменника / І. Семенчук. — К. : Дніпро, 1971. — 227 с.

24. Неживий О. Таким Григір Тютюнник залишився в нашій пам’яті / О. Неживий // Слово і час. — 2009. — № 9. – С. 66–68.

25. Cорока Г. Наука доброти, чуйності, турботи (за повістю Григора Тютюнника «Климко» / Г. Cорока // Дивослово. — 2010. — № 12. – С. 23–24.

26. Ткачук Г. Твори Григора Тютюнника у духовному становленні молодшого школяра / Г. Ткачук // Початкова школа. — 2012. — № 4. – С. 14–17.

Источник

Неперевершений знавець народного одягу

АВТЕНТИЧНА УКРАЇНА | До витоків духовності запись закреплена

Природа — це вічне життя, становлення і рух. Природа не визнає жартів, вона завжди правдива, завжди серйозна, завжди сувора; вона завжди права; помилки ж і омани виходять від людей. Природа — творець всіх творців. І. Гете

Природу перемагають тільки підкоряючись її законам. Ф. Бекон

Природа — це найкраща з книг, написана на особливій мові. Цю мова треба вивчати. Н.Г. Гарін-Михайлівський

У природі немає нічого мертвого. Т. Готьє

Природа так про все подбала, що повсюди ти знаходиш, чому вчитися. Леонардо да Вінчі

Природа завжди діє не поспішаючи і по-своєму економно. Ш. Монтеск’є

У природи чисте серце. Х. Огума

Немає нічого більш впорядкованого, ніж природа. Творіння природи досконаліше творінь мистецтва. Цицерон

Природу не можна застигнути неохайною і напівроздягненою, вона завжди прекрасна. Природа не терпить неточностей і не прощає помилок. Ралф Емерсон

Природа — єдина книга, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту. Й. Гьоте

Без віри, що природа підпорядкована законам, не може бути ніякої науки. Норберт Вінер

Найближче до Божества в цьому світі перебуває природа. Астольф де Кюстін

Вітер є подихом природи. Козьма Прутков

У безморальному суспільстві всі винаходи, що збільшують владу людини над природою, — не тільки не благо, але безсумнівно й очевидне зло. Лев Толстой

У нерозвинених країнах смертельно небезпечно пити воду, в розвинених — дихати повітрям. Джонатан Рабун

У природі все одне з іншим пов’язано, і немає в ній нічого випадкового. І якщо вийде випадкове явище — шукай в ньому руку людини. Михайло Пришвін

У природі ніщо не пропадає, крім самої природи. Андрій Крижанівський

Час знищує помилкові думки, а судження природи підтверджує. Марк Цицерон

У свою годину своя поезія в природі. Джон Кітс

Усе найкраще в природі належить усім разом. Петроній

Все живе боїться мук, все живе боїться смерті; пізнай самого себе не тільки в людині, але у всякій живій істоті, не вбивай і не заподіюй страждання і смерті. Буддійська мудрість

У своїх знаряддях людина володіє владою над зовнішньою природою, тоді як в своїх цілях вона швидше підпорядкована їй. Георг Гегель

В давнину найбагатшими країнами були ті, природа яких найбільш щедра; нині найбагатші країни ті, в яких людина найбільш діяльна.
Генрі Бокль

Будь-яка річ у природі є або причиною, спрямованою на вас, або наслідком, що йде від нас. Марсіліо Фічіно

До тих пір поки люди не будуть прислухатися до здорового розуму природи, вони змушені будуть підкорятися або диктаторам, або думці народу. Вільгельм Швебель

Дурний той, хто не задоволений тим, що відбувається за законами природи. Епіктет

Кажуть, одна ластівка не чинить весни; але невже від того, що одна ластівка не чинить весни, не летіти тій ластівці, яка вже відчуває весну, а чекати. Так чекати треба тоді і всякій і травичці, і весни не буде. Лев Толстой

Грандіозні речі робляться грандіозними засобами. Одна природа робить велике даром. Герцен Олександр Іванович

Навіть у найпрекрасніших своїх мріях людина не може уявити нічого прекраснішого природи. Альфонс де Ламартін

Навіть найменша насолода, подарована нам природою, — це таємниця, незбагненна для розуму. Люк де Вовенарг

Пошук цілей в природі має своїм джерелом невігластво. Бенедикт Спіноза

Хто не любить природу, той не любить і людину, — той поганий громадянин. Федір Достоєвський

Хто поверхнево розглядає природу, той легко губиться в безмежному «Все», але хто глибше слухає її чудеса, той постійно наводиться до Бога, Володаря світу. Чарльз де Ґеер

Наша черствість, наш егоїзм спонукають нас із заздрістю дивитися на природу, але вона сама буде заздрити нам, коли ми оговтаємося від недуг. Ралф Емерсон

Немає нічого більш винахідливого, ніж природа. Марк Цицерон

Але навіщо змінюватися процесам природи? Може існувати більш глибока філософія, яка нам і не снилася, — філософія, яка розкриває таємниці природи, але не змінює її ходу проникненням в неї. Едвард Булвер-Літтон

Одна з найскладніших завдань сучасності — проблеми уповільнення процесу знищення живої природи. Арчі Карр

Основним законом природи є збереження людства. Джон Локк

Подякуємо мудрій природі за те, що потрібне вона зробила легким, а важке непотрібним. Епікур

Поки люди не знають законів природи, вони сліпо підкоряються їм, а раз вони пізнали їх, тоді сили природи підкоряються людям. Георгій Плеханов

Природа завжди візьме своє. Вільям Шекспір

Природа — будинок, в якому живе людина. Дмитро Лихачов

Природа — вічний зразок мистецтва; а найбільший і найблагородніший предмет у природі — людина. Віссаріон Бєлінський

Природа вклала в кожне добре серце благородне почуття, в силу якого саме воно не може бути щасливе, а має шукати своє щастя в інших. Йоган Гете

Природа вклала в людину деякі вроджені інстинкти, як відчуття голоду, статеве почуття тощо, і одне з найсильніших почуттів цього порядку — почуття власності. Петро Столипін

Природа завжди сильніша принципів. Девід Юм

Природа єдина, і нічого немає їй рівного: мати і дочка себе самої, вона є Божество Богів. Розглядай тільки її, Природу, а інше залиш простолюду. Піфагор

Природа є причиною всього, вона існує завдяки самій собі; вона буде існувати і діяти вічно. Поль Гольбах

Природа, що наділила всяку тварину засобами для існування, дала астрономії в якості помічника і союзника астрологію. Йоганн Кеплер

Природа насміхається над рішеннями і веліннями князів, імператорів і монархів, і на їх вимогу вона не змінила б ні на йоту свої закони. Галілео Галілей

Природа не робить людей, люди роблять себе самі. Мераб Мамардашвілі

Природа не знає зупинки у своєму русі і страчує всяку бездіяльність.
Йоганн Гете

Природа не передбачає для себе ніяких цілей. Всі кінцеві причини складають тільки людські вигадки. Бенедикт Спіноза

Природа не старіє, замість зів’ялих творів вона народжує нові. Микола Чернишевський

Читайте также:  Русские народные песни как сложили песню

Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник. Іван Тургенєв

Природа підкоряється лише тому, хто сам підпорядковується їй. Френсіс Бекон

Природа пропонує нам свою мудрість, а не нав’язує її нам. Але ми тупуваті, нам подавай наказ слідувати мудрості. Фазіль Іскандер

Природа — приємний наставник, і навіть не стільки приємний, скільки обережний і вірний. Мішель Монтень

Природа народжує людей, життя їх ховає, а історія воскрешає, блукаючи по їхніх могилах. Василь Ключевський

Природа, створивши людей такими, які вони є, дарувала їм велику втіху від багатьох зол, наділивши їх сім’єю і батьківщиною. Уго Фосколо

Природа людини полягає в тому, щоб весь час йти вперед. Блез Паскаль

Природа щедра у своїх діях і бережлива в пропонованих нею причинах. Готфрід Лейбніц

Природа — це все, що створено не людиною. Геннадій Малкін

Найпрекрасніше в природі — відсутність людини. Блісс Карман

Найміцніший організм надламується або, принаймні, зношується і стомлюється, коли він надто розкішно користується різноманітними дарами природи. Дмитро Писарєв

Зближення людини з природою не завжди її облагороджує. Скільки б ми не скаржилися на природу, вона веде себе добре; життя, якщо ти вмієш нею користуватися, досить тривале. Сенека

Творіння природи досконаліше творінь мистецтва. Марк Цицерон

Терпіння найбільше нагадує той метод, яким природа створює свої творіння. Оноре де Бальзак

Те, що противно природі, до добра ніколи не веде. Фрідріх Шиллер

У людини цілком достатньо об’єктивних причин, щоб прагнути до збереження дикої природи. Але, зрештою, природу може врятувати тільки її любов. Жан Дорст

Хороший смак підказав хорошому суспільству, що контактувати з природою — це останнє слово і науки, і розуму, і здорового глузду. Федір Достоєвський

Людина не стане паном природи, поки вона не стала паном самого себе. Георг Гегель

Людство — без облагородження його тваринами і рослинами — загине, збідніє, впаде в злобу відчаю, як самотній на самоті. Андрій Платонов

Чим більше вникають в діяння природи, тим видима найбільш стає простота законів, яким слідує вона у своїх діяннях. Олександр Радищев

© Духовно-просвітницький, язичницький вісник «Автентична Україна»

Источник

Міністерство культури України

ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ ЗНАВЕЦЬ НАРОДНОГО ЖИТТЯ

(До 175-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького)

Неперевершиний знавець народного життя (до 175-річчя від дня народження Івана Нечуя-Левицького) : реком. список / уклад. В. Вовк ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – Київ, 2013. – 11 с.

Слава великому артисті рідного слова,

що з простої речі виробив таку дзвінку

немовби то великий і великий музика на

чудовій скрипці грає і своєю грою

вражає душу і серце.

На початку ХХ століття кияни часто могли бачити невисокого сивого дідуся, який із ціпком у руці надвечір прогулювався Хрещатиком чи милувався схилами Дніпра. І мало хто знав, що це видатний письменник Іван Нечуй-Левицький.

Початок його літературної діяльності припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй» не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько.

…У селищі Стеблів колишнього Канівського повіту Київської губернії (нині Корсунь-Шевченківського району Черкаської області), там, де річка Рось повертає на схід сонця, на горі, стояла хата Семена Степановича Левицького, у якій 25 листопада 1838 р. народився майбутній письменник.

Душею і справжнім господарем у сім’ї Семена Левицького була його дружина – жінка освічена, працелюбна, веселої вдачі, співуча. «За роботою все, було, співає українські пісні», – згадував Нечуй-Левицький. Все своє життя вона присвятила вихованню дітей: крім Івася, у сім’ї було ще дві пари близнят. У вільний від роботи час читала дітям книжки, розповідала щось цікаве.

Батько письменника Семен Степанович Левицький, сільський священик, був людиною прогресивною, цікавився історією, збирав фольклор. Щоб дати освіту селянським дітям, він відкрив для них школу з українською мовою навчання. Проте ця школа проіснувала недовго. Пан-управитель закрив її, пояснюючи це тим, що не буде кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними.

Дитинство майбутнього письменника нічим не відрізнялося від дитинства інших дітей, хіба що в нього була няня – стара селянка Мотря. Вона співала йому пісень, розповідала про народні звичаї, водила його з собою на вечорниці, весілля. «Я скрізь бував з нею і змалку придивлявся до народного життя», – згадував письменник у своїй біографії.

Батько навчив Івана читати й писати, материн брат за два роки підготував його до навчання в Богуславській бурсі, куди він потрапив восьмирічним хлопчиком і звідки виніс невеселі спогади.

Чотирнадцятирічним хлопцем приїхав Іван до Києва, щоб продовжити освіту в духовній семінарії. Місто вразило не стільки святинями, про які наслухався від сільських жінок-прочанок, скільки своєю красою. Мешкав він разом з трьома братами на Подолі. На власні заощадження купував світські книжки: Сервантеса, Данте, Шатобріана. Та найбільш зачитувався «Кобзарем» Шевченка, якого любив ще з дитинства. На останньому курсі семінарії Нечуй-Левицький тяжко перехворів, закінчив її геть знесиленим. Рік пробув у батька, а рік учителював у Богуславському духовному училищі.

У 1861 р. Іван Левицький став студентом Київської духовної академії. Знання поповнював за допомогою самоосвіти, передплачував у складчину з товаришами прогресивні видання. Саме тоді він прочитав твори Бєлінського, Добролюбова, Писарєва, роман Тургенєва «Батьки і діти».

У 1865 р. Іван Левицький закінчує академію із званням магістра богослов’я, але рішуче відмовляється від духовної кар’єри і розпочинає клопотання на вчительську посаду у світському навчальному закладі. Він викладає російську мову, літературу, історію і географію в Полтавській духовній семінарії (1865-1866), в гімназіях Каліша (1866-1867) та Седлеця (1867-1872).

З 1873 р. Іван Левицький вчителює в Кишиневі. Тут за письменником було встановлено пильний нагляд поліції, яку бентежили його зв’язки з передовою громадськістю України та палкі промови перед гімназистами, спрямовані проти соціальних та національних утисків з боку царизму. Можливо, саме через це Івану Левицькому довелося передчасно, у 1885 р., подати у відставку, віддавши педагогічній діяльності двадцять п’ять років свого життя й жити з того часу, в основному, на літературний заробіток.

Творча діяльність письменника розпочалася наприкінці 60-х років. У 1868 р. на сторінках львівського журналу «Правда» друкуються перші твори І. Нечуя (Левицького) – повість «Дві московки», оповідання «Рибалка Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності». Наступного року тут було надруковано ще одну його повість – «Причепа», а потім також у Львові ці художні твори вийшли окремою книжкою під назвою «Повісті І. Нечуя».

Після перших літературних кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, широкі полотна. У 1870-ті рр. Іван Семенович пише твори з народного життя, які за правом вважаються його найбільшим досягненням, коштовними перлинами в скарбниці української класики: «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1874), «Благословіть бабі Парасці скоропостижно вмерти» (1875). Через півтора місяці, на початку 1876 р., виходить повість «Бурлачка». У 1878 р. Нечуй-Левицький закінчує повість «Микола Джеря» А ще через два роки він написав славнозвісну повість «Кайдашева сім’я».

Крім згаданого, перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту «На Кожум’яках» (1875) та «Голодному й опеньки м’ясо» (1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників та описи їх звичаїв, моралі та психології. Найбільш вдалою стала перша п’єса, яка у переробці Михайла Старицького (під назвою «За двома зайцями») набула незвичайної популярності. Ця п’єса й досі живе на сцені українського театру.

У сатиричні тони забарвлені твори Нечуя-Левицького з життя духівництва, такі як «Старосвітські батюшки та матушки», «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами».

У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті «Сьогочасне літературне прямування» (1878-1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції у літературі.

Останніми літературними працями Івана Нечуя-Левицького були нариси «Призва запасних москалів», «Апокаліпсична картина в Києві». Хоч названі твори й не побачили світу за життя автора, але свідчили про його жвавий інтерес до тодішніх суспільних подій, громадських настроїв того часу.

Важке життя прожив письменник. У роки першої світової війни Нечуй-Левицький вів самотнє, напівголодне життя. На початку 1918 р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богодільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 (15) квітня 1918 р.

Читайте также:  Эффективное лечение бронхиальной астмы народными средствами

Класик української літератури І. Нечуй-Левицький – це письменник-новатор, який подолав жанрову одноманітність української прози. Його творчий доробок великий за обсягом та багатий за змістом. У його творах знайшли художнє відображення життя майже всі верстви тогочасного українського суспільства, їх тривоги і радощі впродовж великої історичної епохи. Його герої є не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми характерами і звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем…

Загалом, уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм, небайдужість до історії рідного народу, його самобутності, болісне сприйняття приниження національної гідності.

Сучасники високо цінували талант Івана Нечуя-Левицького. Панас Мирний порівнював його з великою музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає душу і серце», а Іван Франко називав його «всеобіймаючим оком України».

Після смерті письменника було екранізовано його повісті «Микола Джеря» (1927) та «Бурлачка» (Василина, 1928).

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 175-річчя з дня народження Івана Нечуя-Левицького : Постанова Верховної Ради України від 22 трав. 2012 року №4804 // Уряд. кур’єр. – 2012. – 20 черв. – Орієнтир : с. 9.

Твори І. Нечуя-Левицького

Нечуй-Левицький І. С. Баба Параска та баба Палажка : оповід. / І. С. Нечуй-Левицький. – К. : Молодь, 1996. – 94 с.

Нечуй-Левицький І. С. Бурлачка : повість / І. С. Нечуй-Левицький. – К. : Дніпро, 1983. – 205 с.

Нечуй-Левицький І. Вечір на Владимирській горі / І. Нечуй-Левицький // Дивослово. – 1998. – № 12. – С. 51 – 55.

Нечуй–Левицький І. Гетьман Іван Виговський // Гетьманська Україна: Іван Виговський та Іван Мазепа / І. Нечуй-Левицький, Богдан Лепкий. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2012. – С. 3 – 242.

Нечуй-Левицький І. С. Запорожці : оповід. / І. С. Нечуй-Левицький. – Харків : Фоліо, 2007. – 319 с. – (Укр. класика).

Нечуй-Левицький І. Сьогочасне літературне прямування // Історія української літературної критики та літературознавства : хрестоматія. У 3-х кн. Кн. 2. / упоряд. П. М. Федченко. – К.: Либідь, 1998. – С.212 – 222.

Нечуй-Левицький І. С. Твори. У 2-х т. / І. Нечуй-Левицький. – К. : Наук. думка, 1985. –. –

Нечуй-Левицький І. С. Твори. У 3-х т. / І. С. Нечуй-Левицький ; упоряд., авт. вступ. ст. Н. Є. Крутикова. – К. : Дніпро, 1988. –. –

Нечуй-Левицький І. С. Українство на літературних позвах з Московщиною : культурол. трактати / І. С. Нечуй-Левицький ; упоряд. М. Чорнопиский. – Львів : Каменяр, 1998. – 256 с.

Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я / І. Нечуй-Левицький. – Харків : Фоліо, 2011. – 605 с. – (Укр. класика).

До книги увійшли повісті та оповідання з народного життя – «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Баба Параска та баба Палажка», роман «Хмари».

Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім’я. Гетьман Іван Виговський / І. С. Нечуй-Левицький. – Харків : Ранок, 2003. – 432 с.

Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім’я. Хмари / І. С. Нечуй-Левицький. – К. : Наук. думка, 2001. – 504 с.

Нечуй-Левицький І. С. Князь Єремія Вишневецький : іст. роман / І. С. Нечуй-Левицький. – Донецьк : БАО, 2011. – 416 с. – (Видатні укр. твори. Історія в романах та повістях).

Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря ; Кайдашева сім’я та інші твори / І. С. Нечуй-Левицький. – Донецьк : БАО, 2010. – 384 с.

Нечуй-Левицький І. С. Непочаті рудники : твори : навч. посіб. У 2-х кн. / І. С. Нечуй-Левицький ; упоряд. Н. Ф. Ярмиш. – К. : Грамота, 2003. – 536 с. – (Шк. б-ка).

Нечуй-Левицький І. С. Світогляд українського народу : ескіз укр. міфології / І. С. Нечуй-Левицький. – К. : Обереги, 2003. – 144 с.

Нечуй-Левицький І. С. Старосвітські батюшки та матушки : повість-хроніка / І. С. Нечуй-Левицький. – К. :Дніпро, 1983. – 356 с.

Нечуй-Левицький І. С. Хмари : роман / І. С. Нечуй-Левицький. – Харків : Фоліо, 2009. – 347 с. – (Укр класика).

Нечуй-Левицький І. Хмари. Над чорним морем / І. Нечуй-Левицький. – К. : Дніпро, 2004. – 52 с.

Нечуй-Левицький І. Шевченкова могила / І. Нечуй-Левицький // Берегиня. – 1998. – № 1 – 2. – С. 92-99.

Література про життя і творчість І. Нечуя-Левицького

Амбіцька А. Архетипи в художньому світі Івана Нечуя-Левицького / А. Амбіцька // Дивослово. – 2011. – № 9. – С. 53-57.

Колода І. Етнонаціональне самоусвідомлення української інтелігенції / І. Колода // Історія. Філософія. Релігієзнавство. – 2009. – № 3. – С. 36-42.

Визначена автором тема розкривається на прикладі творчості Івана Нечуя-Левицького.

Мандрика М. «Бо жатва много, а діячів мало…» : з епістолярії І. Нечуя-Левицького та К. Грушевського / М. Мандрика // Рідна шк. 1994. – № 11. – С. 7-10.

Мандрика М. І. С. Нечуй-Левицький – перекладач Біблії / М. Мандрика // Слово і час. – 1993. – № 5. – С. 83-86.

Мариненко Ю. Творчість Івана Нечуя-Левицького 1900-х років / Ю. Мариненко // Укр. мова і л-ра. – 2008. – № 43 – 44. – С. 18-22.

Мялковська Л. М. Світ людини й природи крізь призму метафори І. Нечуя-Левицького / Л. М. Мялковська // Наук. вісн. Волинського нац. ун-ту. – 2011. – № 1. – С. 112-116.

Нечуй-Левицький Іван (1838 – 1918) // Універсальний літературний словник-довідник : довід. вид. / С. М. Оліфіренко, В. В. Оліфіренко, Л. В. Оліфіренко. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – С. 252.

Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838 – 1918) // Українська літературна енциклопедія : довід. вид. Т. 3. / ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; відп. ред. І. О. Дзеверін. – К. : Укр. енцикл., 1995. – С. 491 – 493.

Нечуй-Левицький Іван Семенович ( 1838 – 1918) // УСЕ : Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. М. Попович. – Вид. 4-те, випр., і доповн. – [Львів] : Тека, 2006. – С. 866.

Пашковська Г. В. Іван Нечуй-Левицький і норми української мови / Г. В. Пашковська ; Акад. наук вищої освіти України ; Рада молодих учених. – К. : Умань, 2009. – 112 с.

Побірченко Н. Цікава знахідка : пед. діяльн. І. Нечуя-Левицького / Н. Побірченко // Дивослово. – 1994. – № 3. – С. 32-34.

Приходько І. Нечуй-Левицький проти «обрусіння» народів / І. Приходько // Березіль. – 1998. – № 5 – 6. – С. 170 – 187.

Хаврусь С. Л. Музей І. С. Нечуя-Левицького у Стеблеві : путівник / С. Л. Хаврусь. – Дніпропетровськ : Промінь, 1989. – 47 с.

Шаров І. Ф. Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918) – письменник, перекладач // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 282 – 286.

Ямчук П. Родинно-світоглядний філософський феномен Івана Нечуя-Левицького / П. Ямчук // Наука. Релігія. Суспільство. – 2011. – № 1. – С. 41 – 49.

«Муниципальное бюджетное общеобразовательное учреждение средняя общеобразовательная школа № 118 имени Героя Великой Отечественной войны Кузнецова Н.И. Согласовано: Утверждаю: заместитель директора по научно-методической работе директор школы _ Ходас В.В._ » _ » 2012 г «_»2012г. Рабочая программа курса «Основы религи. »

«-782955-688340 Методичні рекомендації для проведення виховних заходів у загальноосвітніх навчальних закладах 59090060412600до Дня початку кримського спротиву 3720465188023500 Україна 2016 рік. »

«Рекомендується використовувати такі варіанти перекладу на англійську мову наукових ступенів: Науковий ступень Можливий переклад Доктор (кандидат) біологічних наук Doctor (Candidate) of Biologica. »

«Цикл лекции по социологии Лекция 1. Социология, ее место в системе научного знания. Наука – сфера деятельности человек, основной функцией которой является выработка и теоретическая и систематизация знаний о действительности. Хотя это является весьма условным, но принято делить науки на социальные, изучающие. »

«Вид воспитания, специфическим содержанием которого являются обучение движениям, воспитание физических качеств, овладение специальными физкультурными знаниями и формирование осознанной потребности в физкультурных занятиях, называется: физической культурой; физической п. »

«СОГЛАСОВАНО УТВЕРЖДАЮ Руководитель отдела Директор МБУ ДО физкультуры и спорта ЦДЮТур г. Армавир администрации МО г. Армавир Р.Ж. Иванов _И.Е.Гуреев ПОЛОЖЕНИЕ О первенстве города Армавира п. »

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 2-3 рабочих дней удалим его.

Источник

Правильные рекомендации