Особливості відбудови народного господарства україни у післявоєнний період

Особливості відбудови народного господарства україни у післявоєнний період

10.1. Повоєнна відбудова та соціально-політичний розвиток України в 1945-1953 рр.

10.1.1. Особливості відбудови народного господарства України: 1945 — 1953 рр.

Розвиток народного господарства України в повоєнний період здійснювався в надзвичайно складних умовах. Україна заплатила за перемогу найбільшу ціну. Загальні демографічні втрати України — включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, — становлять не менше 14 млн чоловік. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44 % від загальних людських втрат СРСР. На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України. Загальна кількість зруйнованих промислових об’єктів перевищувала 80 % довоєнного рівня. Це визначило масштабність завдань повоєнної відбудови й водночас складність процесу відродження народного господарства в специфічних умовах, які характеризували підходи радянського керівництва до розв’язання економічних і суспільно-політичних проблем.

Головним напрямом відбудови й подальшого розвитку господарства України було відновлення насамперед важкої промисловості, машино- та приладобудування. Відповідно до закону про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства, схваленого в серпні 1946 р. Верховною Радою УРСР, республіці було виділено 24 % від загальної суми в 75 млрд крб., призначених на відбудову всіх радянських територій. Такий підхід зумовлювався сталінською доктриною про необхідність прискорення темпів розвитку засобів виробництва (група А) порівняно з продукуванням предметів споживання (група Б). Крім того, на Україну припала значна частка загальних витрат на відновлення й розвиток могутнього військово-промислового комплексу, що мав забезпечити обороноздатність країни в умовах «холодної війни». Прямі воєнні витрати поглинали на початку 50-х років близько 25 % бюджету держави.

Промислові потужності концентрувались у східних районах України — на Донбасі, у Подніпров’ї та деяких великих містах Півдня, де ще з довоєнних часів існували великі індустріальні комплекси. Зусилля спрямовувалися на відновлення таких промислових велетнів, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Харківський тракторний, Луганський паровозобудівний та інших заводів. Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес. У Західній Україні розвивалася нафтогазова, лісообробна, машинобудівна галузі промисловості. Україна за рахунок власних ресурсів цілком задовольняла свої потреби в газі, значною мірою — у нафті, лісі, папері тощо. Обсяг валової продукції промисловості України в 1946 — 1950 pp. збільшився в 4,4 разу й на 15 % перевищив рівень 1940 р.

Зростанню промислового виробництва сприяли: високі мобілізаційні можливості директивної економіки, що зберігалася в умовах екстенсивного розвитку (за рахунок нового будівництва, додаткових джерел сировини, палива і т. д.); перерозподіл коштів з легкої промисловості та соціальної сфери на користь індустріальних галузей; конфіскаційно-грошова реформа 1947 p., під час якої близько третини готівкової грошової маси не було обміняно на нові грошові знаки; примусове придбання населенням облігацій державної позики тощо.

Водночас легка, харчова промисловість і сільське господарство вважалися другорядними й розвивалися слабо. Повоєнне село фінансувалося за залишковим принципом (не більше 7 % загального обсягу асигнувань). Намагаючись виконати широкомасштабні завдання в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада вживала традиційні командні методи: посилення тиску на село — кампанія в справі ліквідації порушень колгоспного статуту (1946); прямі репресії — депортації до Сибіру «осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві» (з 1948); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950).

Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946 — 1947 pp. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946 — 1947 pp. дедалі більше набувала рис голодомору. Близько мільйона жителів України померло в голодну зиму 1946 — 1947 pp., більше трьох мільйонів хворіли на дистрофію та анемію. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позики зерна. Проте на неодноразові звернення першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав відмовою. Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж таки отримала, але це не могло відвернути катастрофу. У той час експорт зернових із СРСР тільки в 1946 р. становив 1,7 млн тонн. При цьому поставки здійснювалися за цінами, нижчими за світові, і переважно в кредит. Навіть у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи й радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений щодо врожайності жита, цукрових буряків, картоплі, чисельності поголів’я великої рогатої худоби.

Певні зміни відбулись і в соціальній структурі українського суспільства. У роки війни загинув кожен шостий житель України. Це призвело до скорочення трудових ресурсів. Після закінчення війни почалася значна міграція населення. Основними її формами були демобілізація (звільнення військовослужбовців зі збройних сил), реевакуація (повернення населення в місцевість, звідки воно було вивезене в зв’язку із загрозою воєнних дій), репатріація (повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, які опинилися за межами своєї країни внаслідок війни), депортація (примусове виселення з місця проживання осіб, які визнані соціально небезпечними). На демографічному розвитку України неабияк позначилися процес входження до складу СРСР західноукраїнських земель і голод 1946 — 1947 pp. Через демографічні зміни 40-х років населення республіки в 1951 р. становило 37,2 млн осіб, тобто на 4,1 млн менше, ніж у довоєнному 1940-му.

У республіці спостерігалися різка нестача робочої сили і в зв’язку з цим — висока плинність кадрів. Це призводило до дезорганізації виробництва та низької продуктивності праці. Важке становище в сільському господарстві й низка урядових розпоряджень 1947 — 1948 pp., що посилили контроль за селянством, спричинили нову хвилю міграції.

У цей період збільшувалися масштаби житлового та культурно-побутового будівництва, проте темпи будівельних робіт відставали від зростання міського населення. На початку 50-х років нестача житла перетворилася на гостру житлову проблему. Підсумками відновного періоду стали: скасування карткової системи розподілу продуктів (1947), збільшення кількості загальноосвітніх шкіл, розширення мережі вищих навчальних закладів (перевищена довоєнна чисельність студентів), відродження системи медичного та побутового обслуговування, налагодження торгівлі. І все ж таки соціальна сфера все ще носила залишковий характер. Це зумовлювало уповільнені темпи зростання рівня життя населення, відставання соціальних показників радянського суспільства від тих, які характеризували в цей же період західний світ.

Источник

ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Відродження народного господарства республіки почалось одразу ж після визволення з-під фашистської окупації.

Читайте также:  Чистка акриловой ванны народными средствами

У республіці на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств. В результаті в Україні залишились цілими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, у той час як в Італії тільки 20% було зруйновано. Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнації промислового потенціалу і в інших країнах Заходу. Якщо промислове виробництво в Україні в 1945 р. становило лише 26% довоєнного рівня, то в Італії воно складало 30%, у Франції 38%, а рівень англійської промислової продукції вже у 1946 р. досяг 80% показників 1937 р.

Суттєво ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946-1947 pp. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а, навпаки, до зими 1946 р.-1947 р. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Ускладнили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн. пудів); посилення в цей час кримінального переслідування «розкрадачів хліба», які згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу»; великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон.

До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано близько 1 млн. хворих на дистрофію. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Проте на неодноразові звертання першого секретаря КП(б)У М. Хрущова Сталін відповідав. «Ти м’якотілий/ Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми розтратили наші державні запаси». Мінімальну допомогу продовольством Україна все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки у 1946 році померло близько 282 тис, а в 1947 р. — понад 528 тис. чоловік. Голод додатково ускладнив і без того важкий процес відбудови. Він став причиною скорочення трудових ресурсів, вимагав додаткових капіталовкладень у сільське господарство, негативно вплинув на моральний стан суспільства, що поставило Україну у ще більш невигідні умови порівняно з західними країнами.

Характерною особливістю відбудовчих процесів у СРСР та Україні зокрема, була опора на внутрішні ресурси і сили, а не сподівання на зовнішню допомогу.

Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного центру. Цікаво, що у Франції теж здійснювалось державне регулювання економіки, так зване капіталістичне «програмування», але воно мало лише рекомендаційний, а не обов’язковий, як у СРСР, характер.

Економіка України у повоєнний час відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Причому частка республіки в обсязі загальносоюзного виробництва суттєво знизилася з 18% у довоєнний період до 7% у 1945 р. У подальшому, незважаючи на бурхливий розвиток української промисловості, вона вже не зможе повернути собі місце одноосібного лідера, оскільки нові індустріальні центри, що виникли за Уралом, будуть розвиватись значно швидшими темпами.

Важливим фактором відбудовчих процесів в Україні була командна система. Саме вона давала змогу у короткий час мобілізувати значні матеріальні і людські ресурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об’єкта. Характерною особливістю радянської економіки була непропорційно велика роль у ній ідеології, яка знаходила свій вияв у крупномасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах — рухах передовиків і новаторів, соціалістичному змаганні. Якщо в 1946 р. соціалістичним змаганням за дострокове виконання п’ятирічного плану та підвищення продуктивності праці було охоплено 80% робітників і службовців країни, то наприкінці 1948 р. — вже 90%.

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил народу, з допомогою усієї країни народне господарство України за короткий строк було відбудовано. У роки першої повоєнної п’ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургійні заводи «Азовсталь», «Запоріжсталь», Краматорський, Єнакієвський. Крім того, промисловий потенціал республіки поповнився цілою низкою нових підприємств.

В березні 1953 р. помер Сталін. З його смертю закінчилася епоха культу особи. З припиненням репресій, частковою реабілітацією, послабленням ідеологічного контролю, критикою культу особи почалися процеси лібералізації. В цей період відбуваються значні зміни у сфері національних відносин. Республіки отримують більше прав, спадає хвиля русифікації, національні кадри заміщають все більше посад у своїх республіках.

У керівництві КПРС процес лібералізації сприйняли з застереженням. Група керівників партії на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем і В. Моло-товим вчинила спробу усунути М. Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС. Хрущову вдалося перемогти опозицію, боротьба з якою тільки зміцнила його позиції в партії. Він мав досі небачений вплив у КПРС.

В Україні почалися експерименти і реформи у всіх галузях народного господарства. Деякі з них мали успіх, як, наприклад, різке піднесення сільськогосподарського виробництва в середині 50-х pp., ефективність нової системи державного управління, позитивні зрушення у соціальній сфері.

Проте реформування суспільного, політичного, економічного було недостатньо, та й проводилося воно нерегулярно, непланово, волюнтаристські. Рухливі рамки оновлення суспільного життя визначались боротьбою протилежних за змістом тенденцій — демократичних і консервативних. Давалася взнаки незавершеність процесу десталінізації, крах хрущовських надпрограм у реформуванні державного управління, економіки і сільського господарства.

А екстенсивний розвиток господарства, збереження командної системи не дали можливості завершити позитивні зрушення, зробити іх тенденцією у розвитку країни.

Усі хрущовські «надпрограми» зазнали краху, хоча кожна з них мала багато корисного. Занадто грандіозними були їх масштаби, форсовані темпи, вольові методи, які застосовувались при їх виконанні. Все це було пов’язано з недоліками командної системи. Результатами участі України у реалізації хрущовських «надпрограм» були — втрата ритмічного розвитку економіки республіки; невдале використання матеріального і людського потенціалу; перевага екстенсивних форм господарювання.

Тим часом досить позитивні зміни відбувалися в суспільно-політичному житті. Вагомою подією став XX з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив з розвінчанням культу особи Й.Сталіна. З цієї доповіді на з’їзді світові стало відомо, якою ціною були досягнуті успіхи в створенні соціалістичної системи в СРСР. З цього часу можна говорити про поступове, малопомітне руйнування тоталітарної системи, яка була встановлена в країні ще в 1917р. Тоталітарної, тобто такої, за якої глава держави розпоряджався не тільки майном і життям, а й свободою совісті громадян.

Завдяки ініціативі М.Хрущова були засуджені злочини сталінського режиму, жертвами якого стали мільйони ні в чому не винних громадян і України теж. Почався процес реабілітації репресованих, який триває і понині. Мільйони несправедливо засуджених громадян були виправдані. Багато хто з них реабілітований, на жаль, вже посмертно.

Читайте также:  Пониженные тромбоциты в крови лечение народными средствами

У період «хрущовської відлиги» (від назви повісті І.Еренбурга «Відлига») в ході активного реформування тоталітарну систему в СРСР було на деякий час дестабілізовано. Та реформаторський ентузіазм швидко згас, навіть не залишивши після себе тих небагатьох реформ, які вдалися.

В середині 60-х pp. Л. Брежнєв і його команда, які прийшли на зміну М. Хрущову, ще за інерцією продовжували реформаційний курс. Так, економічна реформа 1965 р. була спробою перенести ринкові економічні регулятори — рентабельність, прибуток тощо на грунт соціалістичної економіки. Проте події «празької весни» 1968 р. радикально змінили політичну ситуацію не тільки в СРСР, а й у світі. Вся світова соціалістична система взяла курс на консервування здобутків соціалізму.

В цей час економіка України втрачає власний динамічний ритм. Падіння народжуваності, криза організації виробництва разом з деформованою структурою розміщення продуктивних сил, катастрофічною екологічною ситуацією стали основними причинами такого розвитку подій.

З усіма негативними наслідками проявилась криза і в політичній сфері. Швидко згорталась гласність, виконавча влада узурпувала законодавчі функції, народовладдя було підмінене формальним представництвом трудівників у Радах усіх рівнів. У відповідь на це виникає дисидентський рух, лідери і учасники якого боролися за права людини, свободу совісті і національний суверенітет. Дисиденти (інако-мислячі), критикуючи систему, разом з тим усвідомлювали складність політичних процесів у країні і шукали інших шляхів суспільного поступу.

Источник

Україна у 1945-1953 рр.: період післявоєнної відбудови народного господарства. Реферат

Відбудова промисловості та економіки. Труднощі у сільському господарстві. Голод на Україні 1946-1947 років. Репресії в Україні у другій половині 1940-1950-х років проти українського народу

Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.

Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.

Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв’язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.

На Україні промислове виробництво у 1945 складало лише 26% рівня 1940 р. І слід було чекати, що влада почне відбудовувати своє господарство із складань нового четвертого п’ятирічного плану (1946-1950). І знову цей план будувався на характерній особливості тоталітарної системи: можливості розпоряджатися ресурсами без огляду на бажання й потреби людей.

Звідси і його приголомшуючі вимоги:він закликав відбудувати розорені регіони, підняти промисловість та сільське господарство на довоєнний період і навіть перевершити його, і все це менш ніж за 5 років. Сталін запропонував ряд грандіозних проектів «перетворення природи» які передбачали будівництво на Україні величезної греблі на Дніпрі, створення у Степу великих лісосмуг для боротьби з засухами. Ішлося на людські жертви оскільки план вимагав підвищення продуктивності праці на 36%.

Відбудова промисловості та економіки

Зусилля спрямовані на відбудову важкої промисловості, що поглинули 85% капіталовкладень, принесли дивовижні успіхи. По 1950 р. промислове виробництв на Україні на 15%перевищило рівень1940 р. На західній Україні де важкої промисловості майже не було, прогрес відчувався особливо вражаючи до1950р промислове виробництво зросло на 250%. У 1950 Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Вона виплавляла більше сталі на душу населення ніж Великобританія,

Західна Німеччина, та Франція, а за видобутком вугілля майже дорівнювала Зах. Німеччині. Однак хоч українська промисловість порівняно з довоєнним періодом стала навіть потужнішою її частка у загальнопромисловому виробництві Радянського Союзу впала, оскільки нові індустріальні центри, що виникають за Уралом, розвивалися ще швидшими темпами. Зростання промисловості проте не привело до підвищення життєвого рівня.

Відбудова промисловості була неможливою без широкого розгортання житлового будівництва. Мільйони робітників, селян і службовців залишалися без житла. У роки повоєнної п’ятирічки з руїн та попелу піднялися спалені міста, робітничі селища, села України. Протягом 1946-1950 рр. в Україні збудовано житла загальною площею 46 млн. кв. м. Одночасно здійснювалися відбудова водогонів, налагоджувалася робота міського транспорту, в тому числі електричного, комунальних служб. Мільйони сімей продовжували жити в бараках та комунальних квартирах.

Труднощі у сільському господарстві

Сільське господарство залишалося у важкому стані. бракувало не тільки придатних для роботи тракторів, комбайнів, автомашин, а й навіть найпростіших землеробських знарядь, тягла. У плуг доводилося впрягати корів, а подекуди впрягалися й самі жінки-колгоспниці як основна сила землеробства.

Багато земель за часи війни були занедбані. Тим часом з партійними директивами необхідно було всіляко дбати про розширення посівних площ. Зменшувалося поголів’я худоби у тваринництві, гостро бракувало кваліфікації кадрів. Жителі сіл були позбавлені свободи пересування, оскільки не мали паспортів. Заробітна плата булла незначною. За таких умов виснажлива праця колгоспників уже не забезпечувала зростання виробництва сільгосппродуктів.

Вирощувати городину, мати сади, виноградники, тримати птицю, худобу було вкрай невигідно. Так, податок на городні культури був у 7,5 рази вищий, ніж на зернові, оподатковувались фруктові дерева, кущі ягідників тощо. Це погіршувало і без того тяжке становище селян. У вищих ешелонах влади все це обґрунтовувалось необхідністю примусити селянина більшу частину часу віддавати так званому »громадському» господарству, тобто колгоспам.

Зберігалось встановлене ще до війни обмеження у пересуванні колгоспників, на них не поширювалося пенсійне забезпечення та виплати за тимчасовою непрацездатністю. На роботу в інші галузі народного господарства селянин міг влаштуватися лише з дозволу, на основі відпускної довідки колгоспу. Таке закріпачення продовжувалося аж до загальної паспортизації села в 60-ті роки.

Відбудова сільського господарства в Україні проходила повільно. Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, та й ці кошти часто не доходили до села і направлялись в інші галузі, зокрема на оборону. Пріоритет надавався відбудові промисловості. В результаті технічна оснащеність колгоспів залишалися на низькому рівні.

У 1945 р. в МТС, що обслуговували майже 28 тис. колгоспів і радгоспів України, налічувалося близько 50 тис. тракторів, 15 тис. причіпних комбайнів. Протягом першої повоєнної п’ятирічки кількість тракторів і комбайнів у МТС Української РСР збільшилась вдвічі, але помітних змін у становище колгоспів це не внесло.

Читайте также:  Нехватка тестостерона у мужчин симптомы народное лечение

Держава, як і раніше, домагалася адміністративно-командними, а то й репресивними методами інтенсифікації праці в господарствах. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР з ініціативи керівництва УРСР прийняла дискримінаційний Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадські способи життя». Указ передбачав скликання загальних зборів колгоспників, де мало відбуватися обговорення заздалегідь визначеного кола осіб, в основному тих, хто не виробив мінімум трудоднів. На зборах ухвалювалися громадські вироки, жертви яких підлягали депортації до Сибіру. Це було нечуване свавілля влади щодо селянства, жертвами якого часто ставали хворі, вдови з дітьми, інваліди війни, люди похилого віку.

У 1950 р. валова продукція сільського господарства України, з урахуванням наслідків проведеної грошової реформи 1947 р. становила 91% від рівня 1940 р. Україна стала головною житницею СРСР, але її багатостраждальне селянство, як і раніше, не мало змоги користуватися плодами своєї тяжкої, виснажливої праці.

Голод на Україні 1946-1947 років

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалась як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувалася голод, що лютував в Україні у 1946-1947 рр. муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

У 1945 р. колгоспи України мали розширити площі оброблюваних земель на 1 млн. гектарів. Проте виконання цього плану не було забезпечене відповідним зростанням матеріальних ресурсів, передусім трудових і тяглових. Багато працездатних колгоспників залучалося до відбудови промисловості оскільки селянство було чи не основним джерелом поповнення швидкозростаючого робітничого класу. Основну силу в колгоспах становили жінки.

У 1945 р. вони виробляли 72,2% всіх трудоднів. Тому виконати план по розширенню посівних площ можна було шляхом різкого підвищення напруженості праці. Величезні фізичні навантаження негативно вплинули на стан тяглової худоби.

Обставини 1946-1947 рр. були аналогічними тим, що мали місце в 1932-1933 рр., тобто в роки голодомору в Україні. Трагедія повторювалась. Під виглядом заготівель держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села і тим прирікала селянство на голод. Перша повоєнна зима у багатьох районах України виявилася малосніжною, а весна і початок літа най-посушливішими за кілька останніх десятиліть. Наприкінці весни територія, охоплена посухою, була навіть більшою, ніж у 1921 р. Лише у західних і північно-східних областях України погодні умови були відносно сприятливими.

Гіркий досвід минулого підказував селянам, що колгоспи і держава їх не врятують. Почалася масова втеча, особливо молодих, працездатних, у міста, на новобудови. Міністерство сільського господарства звернулося до уряду і ЦК КП (б) У з проектом постанови про неприпустимість самовільного залишення селянами колгоспів і повернення втікачів. Місцева влада подекуди наважувалася надати допомогу голодуючим, звільняючи без погодження з керівництвом безнадійні колгоспи від виконання хлібозаготівель.

Забираючи останнє, держава добилася 60% виконання плану заготівель зернових Україною. Селяни ж залишалися без продовольства. Як і у попередні роки, вони сподівалися прогодуватися з присадибної ділянки. Але по війні підсобні господарства колгоспників майже повністю були розорені.

Польща. Навіть Франція не була обділена. Їй як союзниці війни відправлено 600 тис. т зерна, знову ж таки частина його з України, селян якої нещадно косив голод. До співвітчизників же замість допомоги застосовувався Закон про «п’ять колосків». Тисячі колгоспників у тому числі підлітків і жінок, безжалісний режим засудив як саботажників та підривників соціалістичного господарювання на селі. Голод 1946-1947 рр. супроводжувався посиленням репресій стосовно різних верств населення, зокрема сільських жителів.

4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла укази «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна». У відповідності з ними крадіжка колгоспного, державного майна, в тому числі зрізування та збирання голодними людьми колосків, передбачала ув’язнення від 7 до 10 років з конфіскацією майна. На вересень 1947 р. в суди направлено понад 10 тис. таких справ.

І лише тоді, коли голод почав загрожувати масовим вимиранням селянства, керівництву УРСР вдалося нарешті вжити конкретних заходів. Неодноразово до вождя всіх народів з листами й доповідними записками про стан справ в Україні тодішній перший секретар ЦК КП (б) У М. Хрущов. Це викликало роздратування диктатора, який в одній із телеграм назвав керівника комуністів України «сумнівним типом».

Саме в цей час центр нарешті вирішив надати продовольчу допомогу селянству України. Село вступило у посівну кампанію, але без допомоги держави засіяти поля, тобто закласти основу врожаю 1947 р. було просто неможливо. Колгоспники одержали 60 тис. т зерна, що хоча й запізно, все ж таки дозволило підтримати і врятувати від смерті 3,4 млн. селян, які брали участь у весняних польових роботах. Урожай 1947 р. був добрий, і голод припинився.

Репресії в Україні у другій половині 1940-1950-х років проти українського народу

Відбудовні процеси гальмувалися цілком природною реакцією населення на репресії.

Роздмухувалась братовбивча громадська війна, втягувався в її кривавий вир усе ширший прошарок людей. За офіційними (вочевидь значно применшеними) даними понад 200тис. жителів західних областей було депортовано. Національний склад населення західноукраїнських земель змінювався також в результаті радянської кадрової політики. Вчителів із східних областей України до сіл західної місцевості було направлено майже 44тис. чоловік.

Автор книги «Україна в руїні» наводив дані, взяті з польських офіційних джерел на теренах Західної Галичини Польща перебрала 1062000 населення українського роду. З них 700000 вивезено до УРСР, 362000 залишилось у Польщі, 24000 українців пише автор виїхали на Україну добровільно, решта вивезені примусово. Проте ряд джерел наводить інші дані, згідно їх даними з Польщі на Україну прибуло 482000, а ще інші джерела понад 362000. чол. За різними даними сьогодні в Польщі живе від 300-600 тис. українців і осіб українського походження. Наступний етап переселення був зв’язаний з колективізацією. Він вже таїв у собі жорстокіші заходи як політичного так і економічного характеру, переселення проходило примусово, що не могло не викликати опору селянства.

У доповіді ДПУ СРСР по переселенню куркульства відзначалося, що на основі директиви уряду і наказу від 2 лютого 1930 року була намічена чисельність груп для переселення в різні райони країни. Вказувалося також, що визначені для прийняття переселенців регіони не були до цього підготовлені. Тому 4 лютого кількість куркулів і членів їх сімей, намічених до переселення, було скорочено.

Література

Источник

Правильные рекомендации